Поїздка в Софію була успішною. Вдалося виконати поставлену ціль, а саме замовити новий закордонний паспорт. Подробиці подорожі далі.

Приїхав в столицю Болгарії поїздом о шостій ранку. Йти кудись було зарано, тому посидів на вокзалі півтори години слухаючи останній, "Прощальний", випуск подкасту "Вмістожер".

Потім пішов містом в кафе. Спочатку хотів відвідати одне з топових кафе в рекомендаціях, де можна працювати та заряджати гаджети, але почитавши відгуки про кухню, що можуть бути проблеми, згадав про кафе, в якому сиділи торік, і вирішив поснідати у ньому. Там точно обслуговування було добре та кухня добра, єдина проблема, що тісне та місць мало, але я збирався потрапити в нього одразу після відкриття.

Пішов по вулиці, що йде прямо від вокзалу, попередній раз по ній не ходив і було цікаво побачити щось нове, хоча мало що сприймалося після безсонної ночі в поїзді. Коли дійшов до річки, то переходити її не став, а пішов вздовж неї, щоб відвідати Левів міст, відвідини котрого тепер стали традицією 😀

 Одночасно слухав останній випуск подкасту War on the Rocks, де ведучі щойно повернулися з прифронтових місць України, цікаво було почути більш нейтральний погляд і аналіз ситуації.

В кафе Фабрику Дуга (Веселка) прийшов десь через десять хвилин після відкриття о восьмій. Після мосту майже одразу повернув з основної вулички та йшов вузькими вуличками центра міста.

В кафе були вільні місця, зайняв одне біля розетки, щоб підзарядити планшет і телефон після ночі та перед днем. Спочатку замовив французькі тости та матча капучино. Ще одна причина була відвідати кафе, бо сподобався мені цей напій з чаю. Напої з кавою намагаюся не пити, щоб зайвий раз не робити гірше здоров'ю.

Як раз перед заходом в кафе побачив, що в робочому чаті мене тегнув начальник, що треба відповісти на питання величезного клієнта та розв'язувати проблему. Оскільки на зміні в найближчі кілька часів нікого не було та в кафе окрім сніданку не було що робити, то сам вирішив розв'язувати проблему. Це було цікаво, новий досвід, на планшеті лише с тач-інтерфейсом редагувати записи в базі даних.

Потім вирішив ще поїсти, а то біля посольства не факт що був би час та можливість займатися питанням їжі. Тому ще замовив сендвіч з сьомги та знову матча капучино. Сьомга незвично темно червона була, таку ще не бачив. Смачно та ситно вийшло. Тоді вже накачав пару епізодів серіалів, котрі забув завантажити  перед поїздкою. Ще звантажив гру Before Your Eyes, котру рекомендували в подкасті.

З кафе відправився до посольства. Часу було багато та поїв щільно, тому вирішив пройтись містом одну станцію метро, а то там все одно треба було їхати одну станцію та пересідати на іншу гілку, а так одразу пішов до пересадної станції, ще подивився місто та пройшовся пішохідною вулицею, мало що помічаючи через засапаність, та й ходив там вже пару разів торік.

Станція метро була знайома, це на ній я був помилково взяв квиток не на тій гілці та коли намагався використати його на моїй гілці, то його анулювало та не пропустило мене, а коли пішов до чергової, то вона просто пустила мене в прохід для інвалідів на не ту гілку, що мені треба, що потім мені довелося переходити. А тут вже мені треба було їхати по тій гілці, на котрій тоді опинився помилково. Благо, що минулого листопада в метро Софії зробили оплату NFC, котра досі працює, та не треба заморочуватися з квитками.

Коли приїхав в потрібен район міста, Овча купел, то до посольства пішов пішки. Часу все ще було вдосталь і цікаво було нове побачити. Та й не хотів заморочуватися громадським транспортом заради пари кілометрів. По дорозі до посольства сонце вже піднялося високо та почало припікати, на сонці стало явно понад 20, коли зранку було менше ніж 10 градусів. В парку на лавочці переодягнув зимові носки на літні та зняв теплу кофту.

Біля посольства було кілка людей, що питали різне у чергового, що пропускав людей у консульський відділ. Я уточнив у нього, що я записаний на другу годину та пішов друкувати фотографію, бо не встиг до того правильно її надрукувати, спочатку буквально зрозумів, що обличчя повинно займати 60 відсотків фото, подумав, що мова про площу, а на справді мова про висоту, що на 60 відсотках висоти фото повинно бути обличчя.

Друкували фото в книжковому магазині Котета (Кошенята), про що висіло оголошення напроти посольства та і черговий послав туди, коли взнав, що фото у мене немає. Про магазин я знав з Фейсбуку, тому відвідини його у мене були в планах. Якби щось з ним не вийшло, то в планах було йти в найближчу фотостудію.

Магазин знайшов без проблем завдяки навігатору та тому, що помітив вказівник. Якби не вказівник на повороті, то міг би пропустити, дивлюся інші його й пропускали. Власниця магазину друкувала комусь світлини розбитої автівки та її ще довго питали, але і я не поспішав, грівся на сонці.

Фотографуватися я не став, а то після безсонної ночі в поїзді навряд чи хоч якесь гарне фото вийшло. Дав на флешці фото, що зробив сам удома перед цим. Виявилось, що треба ще зменшити розмір його. Я запропонував використати більшу версію фото, що я також зробив, але жінка, що займалася цим,  вже почала оброблювати те фото, що відкрила першим, зменшила мене, відвинула, скопіювала та додала плечі по краях, виправила яскравість і зробила корекцію кольору.

Надрукувала фото як треба та було це недорого. дешевше ніж у мене біля будинку. Потім ще зробила копії документів хлопцю, що був за мною та отримував довідку про несудимість. Я ж ще пороздивлявся книжки, бо це все-таки книгарня. Запитав чи є щось англійською, чи щось, що допоможе вивчити болгарську. Запропонувала мені двомовні книжки на англійській та болгарській для зовсім малих дітей, тоненькі та недорогі, півтора лева книжечка. Взяв всі три, оскільки одна була замурзана, то зробили на неї знижку і вийшло три за чотири леви.

По дорозі в посольство зайшов в супермаркет і запасся водою. В посольстві ще раз уточнив що мене раніше не пропустять і треба чекати свого часу майже ще дві години. Тоді пішов на край парку та сидів там на лавочці, з'їв пару яблук,  що взяв з собою у дорогу. Трохи поспостерігав за чорною білкою, що бігала наді мною по деревах.  І почистив ретельно взуття, виявивши, що стільки пора міняти та що під ними багато сміття збирається, що почало муляти при ходьбі. Добре, що спрей зі спиртом тепер завжди ношу та легко почистив руку після брудної роботи.

До посольства повернувся за двадцять хвилин до другої, спочатку сидів сам, бо обід до другої, потім почали збиратися люди. Новий черговий про мене не знав, тому першим мене не пропустив, мене ж записали в цей понеділок і я був дописаний від руки в кінці списку, на що легко не звернути увагу.

На цей час був записаний ще один чоловік, це виявився чоловік моєї бухгалтерки, з котрим вони є головами української діаспори міста. Дуже дивний збіг, враховуючи що ми обидва живемо в місті на іншому кінці країни. Одразу його не впізнав, хоча бачив у Фейсбук і на мітингах в підтримку України, але пам'ять на обличча у мене не дуже, зрозумів лише, коли почув прізвище від чергового 😀

З іншого боку, після обіду були записані ті, хто зателефонував в посольство заздалегідь чи після оголошення в Фейсбук, що треба зателефонувати. Це трохи підвищує ймовірність такого перетину, але все одно дивна і мала ймовірність так зустрітися. 

Разом поїхати все одно не вийшло б, бо автівка  у нього була забита пакунками, забитий весь салон до верху посилками.  Напевно щось для українських біженців, діаспора активно їм допомагає, а може не для них.

При замовленні паспорта виявилось, що мені треба було надати копію болгарського ID (Лічна карта). У вимогах на сайті це було написано, але я уточнював в листі, куди мені скопіювали стандартну відповідь, не помітивши, що я вказав наявність у мене дозволу на постійне перебування в Болгарії. Копію без проблем зробили для мене 😀

Дивлюся, в кабінеті стоїть і цифрова камера, щоб робити знімки на паспорт, але замість цього вимагають фото 10х15 на білому фоні з 60 відсотками обличча, котру сканують і розміщують на паспорті. Так навіть краще, можна самому себе контрольовано сфотографувати та виглядати більш належно на документі.

Потім відправили в банк оплатити 130 доларів за виготовлення паспорта, банк був трохи ближче за книгарню з фотографуванням, але не поруч. Долари я вирішив придбати в левах, а то з собою такої суми в американській валюті не було. Ще була комісія в 5 доларів. Непогано банк заробляє, навіть це відділення грамоти має за обсяг робіт, можливо це пов'язано.

В банку знав трохи готівки з картки про всяк випадок, а то більшість готівки витратив на оплату паспорта. Потім поніс квитанцію в посольство, я прийшов за кілька хвилин до третьої години, коли починалося приймання живої черги тих, кому треба отримати замовлені раніше документи, тому черговий не поспішав виходити та довелося мені чекати ще хвилин десять, після чого пішов з посольства до метро, щоб провести решту дня в торговому центрі Mall of Sofia.

Спочатку хотів поїхати метро, але побачив що для цього треба спочатку проїхати далеко повз, а потім пересісти на потрібну гілку та на ній повертатися. А застосунок для навігації громадським транспортом показав, що через три хвилини поруч буде їхати трамвай, що їде прямо до молу, тому поїхав трамваєм, ще подивився на місто. Йти чотири кілометри вже сил не було.

В молі недовго поблукав, звертаючи увагу де є розетки та що їх мало. Дістався фудкорту та там в Pizza Lab замовив піцу, котру приготували за дві хвилини. Вирішив замовити піцу за готовим рецептом, щоб менше говорити, я й так асоціальний, так ще і не спав, важко було міркувати. Піца називалася Пі, була зі сметаною, куркою та синім сиром. Таку смачну піцу я ще не їв. Вона ще не була пригоріла, в аналогічному фастфуді іншої мережі в моєму місті проживання піца постійно пригоріла виходить.
 
З піцою сів біля розетки, поставив телефон на зарядку, роздав з нього мобільний інтернет на планшет і приєднатися до робочої зустрічі, щоб бути в курсі справ на роботі, все одно не було що робити, хоча через шум в молі мене почути не могли на іншому боці дзвінка.

Після мітингів пройшовся молом, відвідав книгарню великої мережі магазинів Книгоманія, саме це відділення виявилося з найбільшою кількістю книг англійською, у всіх інших англійських книг в раз менше, а тут з ними багато стендів, вся стінка з ними. Нічого не приглянулося в той час, ще трохи поблукав торговим центром, здобув воду, нові стільки не знайшов.

Потім мені треба було відвідати вебінар з бонусним уроком на курсі Product Owner, оскільки заняття бонусне, то його запис не буде доступний та пропускати не можна, а курс оплачений роботодавцем і можливість відвідати є. Придбав чай в кав'ярні та сів біля неї в проході торгового центру знову біля розетки, щоб підзарядити зовнішню батарею. Робив конспект у блокнот, пив чай, а викладач вів урок з Києва в темряві в серверній без світла. Унікальний досвід 😀

Після вебінару знову пішов в книгарню, де ще помітив стенд з книгами по психологію і саморозвитку англійською. Повноцінну книгу я б читати не став і везти не хотілось на собі, такі більше в аудіоформаті слухаю. Але для пам'яті придбав щоденник Do One Thing Every Day That Makes You Happy. Не впевнений, що вийде його вести, але поради там і думки на кожній сторінці цікаві та корисні, якась користь буде, гарний сувенір-спогад про поїздку.

До поїзда лишалося ще понад дві години та вирушив до вокзалу на метро. Це була третя поїздка громадським транспортом, де розплатився банківською карткою через NFC, гроші списалися наступного дня, в день використання була лише перевірка картки. За три поїздки вийшло 4 леви, коли одна поїздка 1.6 лева.

На вокзалі спочатку вештався, сидіти не дуже хотілося, колію поїзда на табло написали десь за півтори голини до відправлення, поїзд був там же, де вранці зійшов, але це виявився інший, бо вагон був новіший, не такий обшарпаний, як той, на котрому їхав в Софію. Я взяв квиток туди й назад в той же вагон і місце.

У вагон сів не одразу, хоча він був відчинений, але був порожній та темний. Після недовгого вештання вокзалом все ж сів у вагон, разом зі мною зайшов один чоловік, котрий не був впевнений, що це правильний вагон. Якийсь час сидів сам в темряві, а потім за пів голини до відправлення у вагоні увімкнули світло.

Їхав в купе сам, вагон сидячий першого класу, оскільки був сам, то зміг лягти та поспати години три, по дорозі в Софію були люди в купе і довелося намагатися заснути сидячи, що у мене тоді не вийшло. А тут і добре топилося та сам міг спокійно лежати,  після безсонних годин тридцяти шести вийшло заснути.

Поспав голини три та за години дів чи більше до прибуття в купе підсилили двох бабусь, котрі замерзли в вагоні другого класу та їх провідник переселив у перший клас. Одна з них активно розмовляла, почала розмовляти й зі мною, спочатку цікавилася скільки коштує смартфон, бо і собі таке хоче, але пенсія їй не дозволяє, коли взнала, що я з України то почала говорити про війну, про політики.

Людина вже доволі похилого віку, позитивна, з ідеалістичними поглядами радянських часів. Дуже проти війни, хоче, щоб путіна повісили, так само як і Зеленського, у всьому винуваті США, що всіма маніпулюють, що нацькували братські народи. Вважає росіян, українців і білорусів одним народом, так само як македонців і болгар. Незадоволена, що путін назвав Кирила і Мефодія македонцями, адже македонці це болгари, а македонська мова це діалект болгарської. Хоче, щоб люди всього світу розмовляли однією мовою, есперанто, щоб не було війн і кордонів, як розумію. Вважає націоналізм найгіршим. Пам'ятає та співає радянські пісні з фільмів російською мовою, хоча російську не дуже розуміє, як я болгарську, хоча це проблема у моїй вимові може, мою російську й носії російської одразу зрозуміти не можуть. Та і я намагаюся за нагоди використовувати болгарські слова, котрі пам'ятаю, а це може ще гірше для розуміння ніж просто російська, враховуючи мою вимову)

Більшість думок я вже чув від болгар раніше, а деякі не лише від болгар. Не впевнений, до в такому віці просто словами можна змінити світогляд, котрий закладався в радянські часи десятиліттями, коли людина була молода. Радує те, що вона за мир. Все ж радянський союз прищеплював миролюбність серед підконтрольних і союзних народів, щоб не було повстань, знищуючи ідентичність і культури.

Здивувало, що спитала чи справді до війни в Херсоні був геноцид росіян українцями. Для мене це взагалі нонсенс, який ще геноцид російського населення в російськомовному місті, де мені довелося вивчити російську та перейти на неї. Це вже наслідок сучасної російської пропаганди та засмучує що вона має такий вплив і розповсюдження в Болгарії серед тих, хто споживає класичні джерела інформації, хоча думаю у випадку з доступом до смартфона було б все гірше, враховуючи як пропаганда грає на  емоціях.

На вокзалі в місті попрощався з бабусями, я сів на міський автобус, а вони на міжміський. Перед цим та активна бабуся зауважила після розмови з таксистом маршрутником, що в Болгарії також війна, що країна захоплена шахраями та не можна довіряти таким людям. Знову мені згадується Варна в день переїзду до Болгарії, де таксист на вокзалі вкрав у мене гроші стандартним шахрайством з обміном старої валюти, я тоді зовсім ніякий був після 20 годин в автобусі ще з моїм зростом, мозок не працював.

Зараз же нормально доїхав до дому міським автобусам і біля будинку відчув справжній холод, пара з рота йшов, такого холоду не було ні вранці в Софії, ні тут. Основна холодрига виявилася в пригороді біля моря. Вдома уже я захворів і тепер лікуюся.